Інтерв’ю з Ольгою Сенюк (перекладачкою Астрід Ліндгрен на українську мову)

Ольгу Сенюк називають українською мамою всіх літературних дітей шведської казкарки Астрід Ліндґрен. Це вона у 60-х роках минулого століття дала життя в Україні Карлсону, Пеппі Довгійпанчосі, Роні, дочці розбійника… Не стала українською мамою хіба що самій шведській казкарці. Бо єдиний твір Астрід Ліндґрен, який так і не переклала – то її автобіографія-казка «Діти з Гамірного». В Україні герої Астрід випередили Гаррі Поттера на 40 років, бо вже у той час змогли зібрати такі черги до книгарень, що тягнулися аж на вулицю. Згадуючи це нині, Ольга Сенюк, шкодує, що тепер такого не бачить, і радіє, що так було. Зі шведською казкаркою, як зізнається перекладачка, її звела не мета, а обставини: адже інших перекладачів зі скандинавськх мов на той час майже не було. Крім Астрід Ліндґрен, Ольга Сенюк перекладала українською твори Сельми Лагерлеф, Пера Лаґерквіста, Августа Стрінберга, Тура Гейєрдала та багатьох інших авторів. Більшість книг у її домашній бібліотеці – це оригінальні твори скандинавської літератури двадцятого століття. Відкриваючи двері до господи, перекладачка каже, що навчилася цінувати простоту і чесність скандинавів та насолоджуватися творами для дітей не менш від них самих, однак казкаркою, за прикладом Астрід, все ж не стала.

Зараз на робочому столі у перекладачки лежить перед комп’ютером ще одна книга Астрід Ліндґрен: «Еміль із Льонеберга». Цей затриманий наостанок казковий смаколик від шведської авторки українські діти зможуть прочитати вже невдовзі.

Питання:

— Коли перекладання видається вам більш вдячною справою — в радянські часи, чи нині? Коли подибуєте більше цікавих для себе письменників? Адже тепер кордони відкриті, і вибір перекладача має бути більшим.

Відповідь:

— Бачите, коли ми починали, перекладачі на те, що їм платили, могли собі жити. А тепер що робиться? За аркуш, тобто за 25 сторінок, мені платять 130 гривень! От це і зупиняє. Навіть гранти не допомагають, бо їх дають видавництву, а перекладачеві видавництво платить з того дуже малий відсоток. Мені здається, що тепер взагалі впав переклад, то про який вибір можу сказати? Нема в нас такого, щоб перекладали так багато, як колись. Може, цікавих авторів і більше, та їх просто не видають у нас. Колись же десь від 60 до 70 процентів літератури перекладної було від усього, що видавалося. Останнім часом переклала тільки «Полтаву» Петера Енґльонда; ще «Маохоон» має заплатити за книжку Астрід Ліндґрен «Еміль з Льонеберга». Це гарна книжка, і гарна дуже авторка, так що я перекладаю з задоволенням.