Who cast that first fateful tomato that started the La Tomatina revolution? The reality is no one knows. Maybe it was an anti-Franco rebellion, or a carnival that got out of hand. According to the most popular version of the story, during the 1945 festival of Los Gigantes (a giant paper mâché puppet parade), locals were looking to stage a brawl to get some attention. They happened upon a vegetable cart nearby and started hurling ripe tomatoes. Innocent onlookers got involved until the scene escalated into a massive melee of flying fruit. The instigators had to repay the tomato vendors, but that didn't stop the recurrence of more tomato fights—and the birth of a new tradition.
Fearful of an unruly escalation, authorities enacted, relaxed, and then reinstated a series of bans in the 1950s. In 1951, locals who defied the law were imprisoned until public outcry called for their release. The most famous effrontery to the tomato bans happened in 1957 when proponents held a mock tomato funeral complete with a coffin and procession. After 1957, the local government decided to roll with the punches, set a few rules in place, and embraced the wacky tradition.
Though the tomatoes take center stage, a week of festivities lead up to the final showdown. It's a celebration of Buñol's patron saints, the Virgin Mary and St. Louis Bertrand, with street parades, music, and fireworks in joyous Spanish fashion. To build up your strength for the impending brawl, an epic paella is served on the eve of the battle, showcasing an iconic Valencian dish of rice, seafood, saffron, and olive oil.
Today, this unfettered festival has some measure of order. Organizers have gone so far as to cultivate a special variety of unpalatable tomatoes just for the annual event. Festivities kick off around 10 a.m. when participants race to grab a ham fixed atop a greasy pole. Onlookers hose the scramblers with water while singing and dancing in the streets. When the church bell strikes noon, trucks packed with tomatoes roll into town, while chants of "To-ma-te, to-ma-te!" reach a crescendo.
Then, with the firing of a water cannon, the main event begins. That's the green light for crushing and launching tomatoes in all-out attacks against fellow participants. Long distance tomato lobbers, point-blank assassins, and medium range hook shots. Whatever your technique, by the time it's over, you will look (and feel) quite different. Nearly an hour later, tomato-soaked bombers are left to play in a sea of squishy street salsa with little left resembling a tomato to be found. A second cannon shot signals the end of the battle. | Чи згадає хтось той перший доленосний томат, який розпочав революцію Ла Томатіна? Насправді, ніхто достеменно цього не знає. Може, то був бунт проти генерала Франко, а може просто карнавал вийшов з-під контролю. За найбільш поширеною версією цієї історії у 1945 році під час фестивалю Лос Гігантес (парад величезних ляльок з пап'є-маше) місцеві жителі шукали приводу розіграти сварку, щоб привернути до себе увагу. Коли їм трапився візок з овочами, вони почали жбурляти стиглі помідори. Випадкові свідки долучалися до епізоду, поки він не переріс у масовий обстріл овочами. І хоча заводіям довелося відшкодувати збитки продавцям помідорів, однак це не зупинило ані повторні томатні бої, ані народження нової традиції. Побоюючись неконтрольованого поширення, влада спочатку прийняла, потім послабила, а врешті-решт знову відновила низку заборон у 1950х роках. У 1951 році місцеві жителі, які проігнорували закон, були ув’язнені, поки громадськість не заявила протест з вимогою їхнього звільнення. Найвідоміше зухвале порушення заборони томатних бійок сталося у 1957 році, коли їхні прихильники влаштували пародію на похорон помідора з труною і похоронною процесією. Після 1957 року місцева влада вирішила виявити гнучкість: встановила кілька правил і змирилася з дивакуватою традицією. Хоча в центрі уваги лишаються помідори, тиждень святкування переходить до фінальної стадії - вшановування святих покровителів Буньйоля – Діви Марії та святого Людовіка Бертрана, з вуличними парадами, музикою та феєрверками в кращих традиціях іспанських веселощів. Щоб кожен міг набратися сил для очікуваної битви, напередодні готується величезна паелья – демонстрація культової валенсійської страви з рису, морепродуктів, шафрану та оливкової олії. В наші дні задля порядку на цьому волелюбному фестивалі вживаються певні заходи. Організатори зайшли так далеко, що навіть культивували спеціальний сорт несмачних томатів спеціально для цієї щорічної події. Святкування починаються близько десятої ранку, коли учасники мчать до змащеного жиром стовпа, щоб зірвати з його верхівки шматок шинки. Глядачі поливають верхолазів водою, співаючи і витанцьовуючи прямо на вулицях. Коли церковний дзвін видзвонює полудень, завантажені помідорами вантажівки в’їжджають у місто під наростаючий гул вигуків «То-ма-те, то-ма-те!». Залп водяних гармат позначає початок основного дійства. Учасники отримують «зелене світло», щоб чавити і жбурляти помідори, навсібіч атакуючи один одного. Чи пускаєте ви далекосяглі томатні «свічки», робите вбивчі кидки прямо по мішені чи-то кидаєте «крученики» на середню дистанцію, яку б манеру для атаки ви не обрали, до закінчення бою ви виглядатимете (і почуватиметеся) зовсім інакше. Приблизно за годину просочені томатом бомбометальники лишаються гратися у морі багнистої вуличної сальси, в якій ледве пощастить знайти хоч щось схоже на помідор. Другий залп водяних гармат сповіщає про кінець битви. |